Continue reading »]]> Ця фотографія входила в серію фото з мого поста про прогулянку по місту.

І тоді у когось з читачів виникло запитання: “Чого це вони там регулюють, коли регулювати нічого?”. І дійсно це Т-подібний перехрестя, регульований світлофором. І нічого неординарного, що вимагає присутності регулювальника, там не відбувається.

Таке питання виникає практично у всіх новоприбулих до Японії. І не даремно, тому що такі регулювальники – це ціле соціальне явище.

Довгий час Японія була відома дуже низьким рівнем безробіття. 1,3-2,5% – мало яка країна може похвалитися такими цифрами. Зараз безробіття становить 5,2% – і це одна з найвищих цифр за останні 50 років. Про що дуже багато говорять у ЗМІ.

Свого часу на лекціях з економіки Японії ми розбирали деякі моменти, і тоді вперше я почула про таке поняття як “штучне створення робочих місць”.

Завжди були люди, які не могли знайти нормальну роботу через відсутність освіти, наприклад. У 1970-х таких людей працевлаштовували на будівництва дамб. На даний момент за різними підрахунками в Японії від 2600 до 3000 дамб. Коли були побудовані більшість з них, люди стали розуміти, що порушення екосистем і проблеми, що виникають під час аварій на греблях, можливо не стоять тієї електроенергії, яку вони дають.

Коли забудували вже все, що можна, уряд став думати, куди ще можна прилаштувати на роботу маси людей.

Варто віддати належне – далеко не в кожній країні думають про те, як забезпечити людей хоч якоюсь роботою, щоб вони отримували якийсь мінімум грошей і відчували себе корисними суспільству.

І зараз можна по всій країні споглядати таких регулювальників. Вони спостерігають, щоб виїжджає з парковки автомобіль випадково не зачепив пішохода. На великих перехрестях кричать, що загоряється червоне світло і слід припинити переходити дорогу.

Я навіть жодного разу бачила, як на великому перехресті 8 осіб вказували пішоходам, коли можна переходити дорогу, а коли ні. Чи варто говорити, що в цей же час всі прекрасно регулював світлофор. Хоча може комусь спокійніше від того, що їм кажуть: “Зачекайте ще чуть-чуть. Скоро загориться зелене світло”.

На різних святах такі працівники, які стоять кожні 2 метри, будуть вказувати тисячам людей, в якій стороні сцена чи вокзал і як слід рухатися, щоб не створювати проблем іншим людям. Але тут вони бувають корисні, на мій вдивися. Коли приїжджаєш в незнайоме місто на фестиваль феєрверків і потім йдеш в натовпі з ще 500 000 чоловік, то мало міркуєш, де ти знаходишся і донесе тебе ця юрба до вокзалу.

Я завжди посміхаюся, коли бачу картину: ремонтні роботи на дорозі. Ділянка обставлений ковпаками і різними світловідбиваючими знаками, які не можна не помітити. 2 людини копають, ще 5 стоять і махають палицями, щоб машини об’їжджали весь цей процес. Хоча знак, що показує, з якого боку об’їжджати, теж варто. Вважається ввічливим, що живі люди кланяються і приносять вибачення за доставлені незручності.

У Росії у нас примудряються іноді й не ставити знаки на дорозі про те, що десь у районі копають. Люди якось самі бачать, що тут потрібно об’їхати. По крайней мере в світлий час доби.

А японці настільки звикли, що їм постійно вказують, що робити, що часом зависають у глибоких роздумах, нездатні прийняти рішення, коли чітких вказівок немає.

Так що в мене немає твердого думки з приводу того, чи потрібні суспільству регулювальники в такій кількості і чи повинна держава займатися створенням робочих місць. Принаймні нічого поганого в цьому я не бачу. Навряд чи буде краще, якщо рівень безробіття зросте вдвічі.

Continue reading »]]> Зрозумілий сенс мітингу чи демонстрації, яка проводиться за якогось конкретного приводу. Наприклад: сталося звіряче вбивство, а міліція сидить склавши руки – жителі району йдуть до префектурі і вимагають зловити вбивцю (як у випадку з Анею Бешнової). Уряд прийняв рішення, котре ущемляє інтереси групи громадян – ущемлені громадяни йдуть до резиденції правлячої партії натовпом, озброївшись важкими плакатами і тухлими яйцями (як новосибірські пенсіонери).
Але який сенс регулярних демонстрацій, приурочених до будь-яких дат?

Зазвичай його пояснюють так: “Показати, що ми [тобто прихильники того чи іншого політичного руху] є і що нас багато!”
Гм. Якщо цей факт не видно неозброєним оком, якщо його треба спеціально демонструвати два-три рази на рік за допомогою особливих заходів, а інакше ніхто і не помітить – це наводить на сумні думки.
І для самих учасників, яких закликають прийти і продемонструвати, що вони є – це … ну, якось не зрозуміло, що це має давати їм самим і яке приносити моральне задоволення. Ну, прийшли. Показали, що вони є. Через півроку ще раз прийшли і показали. І ще. І ще. Комуністи он уже років двадцять ходять і показують. А далі що? “Нас багато, але, крім цього, ми нічим не цікаві” – це явно не той меседж, який люди хочуть донести до влади і суспільства, і не те, що хочуть думати про себе самі. Тим більше, якщо їх навіть не так уже й багато.
Кажуть іноді, що масові заходи повинні служити цілям наочної агітації – залучати сторонніх людей у ​​наші ряди. Теоретично, можливо, це повинно так працювати. Може бути, іноді і працює. Цікаво було б проаналізувати, коли, за яких обставин – і чому найчастіше не працює у нас. Я знаю людей, які приєднувалися до націоналістів, читаючи книги, читаючи блоги інших націоналістів, спілкуючись з іншими націоналістами неформально, спостерігаючи за повсякденною діяльністю націоналістичних організацій, стикаючись безпосередньо з міжнаціональними проблемами … але жодного не знаю, хто б випадково потрапив на націоналістичний мітинг, і йому там сподобалося.

Між тим, мені здається, в регулярних масових заходах може бути сенс, і дуже простий. Це щось на зразок великого парадного зборів на відкритому повітрі – зборів не тієї або іншої організації, а політичного руху в цілому.
Припустимо, лідери піднімаються на трибуну не для того, щоб в n-ий раз струснути повітря полум’яними закликами, незрозуміло до кого зверненими, і в яких кожне слово відомо напам’ять – а щоб відзвітувати про виконану роботу. Розповісти про те, що зроблено за цей рік чи півроку. Що планують зробити в наступний звітний період. У чому їм може знадобитися допомога присутніх, і як з ними зв’язатися, щоб цю допомогу запропонувати. І попрощатися словами: “Ми з вами знову зустрінемося через рік / півроку, і ви дізнаєтеся, як ми працюємо і як тримаємо свої обіцянки”.
“Не запалює”? Може бути – але те, що ми спостерігаємо зараз, “запалює” ще менше. Адже на нинішніх “датських” заходах, коли лідери піднімаються на трибуну і заводять промови, люди просто повертаються і йдуть.
А в цьому буде якась осмисленість.

Upd.: Не можу не поділитися бурхливою реакцією анонімного камрада з “Російського Образа”, чомусь прийняв це невинне міркування на свій особистий рахунок. )

Continue reading »]]> Особливо в людях, які з усіх сил намагаються виглядати старше, розумніше, красивіше і покультурнее:

– Заздрість. Скільки б книжок ні прочитав людина, скільки б термінів ні знав, найменший ознака заздрості – тієї самої, від якої надуваються щічки і зростає кількість шпильок на адресу завідуемого об’єкта – зводить його до рівня дитячого саду, коли хочеться шоколадне морозиво сусіда і противно, що його машинка крутіше власної. Як жити – особиста справа кожного, і якщо є заздрість – значить, немає задоволення своїм життям. Що треба робити? Працювати над собою. Не кажучи вже про те, що це почуття фантастично спотворює враження від людини.

– “Наносна” культура. Коли начебто все в людині красиво і добре, і корінці у нього в бібліотеці – прекрасних письменників, і тон розповіді рівний і ясний, і слова красиво підібрані, і все так добре, що не причепитися. Але ось бачиш у нього в його красі дрібний огріх, який виправляється за секунду. Обережно говориш йому про це на вухо, а він у відповідь виливає відро гнилі, якої не очікуєш ні від корінців прекрасних письменників, ані від інтелігентної чолочку. Туди ж – спроби зірвати на інших поганий настрій, туди ж – невміння стримувати негативну реакцію. Все це – не те, і ніякі книжки не допоможуть.

Дуже не люблю виносити на публіку негатив (ми все-таки читаємо один одного не для того, щоб дізнаватися особисті скарги), але тут не можу втриматися, вибачте будь ласка. Промельківают тіпуси, слава богу, не в Еквадорі і не так часто, щоб через це довго переживати. Але вcе ж, все таки, все ж. Не розумію, чому треба стільки нервів витрачати на такі дрібні емоції, коли можна займатися тим, чим подобається і милуватися життям, яка у нас одна і яка фантастично красива. Я сама не без вади, і мене теж час від часу беруть завидки, і настрій іноді так себе. Але я ж бачу, як це, правда, спотворює самих, здавалося б, неуродлівих людей. Це дуже, дуже некрасиво. І я в собі все це намагаюся гасити, бо не хочу бути, як вони. Мені подобається жити і мені мало моєї короткої і красивого життя, щоб витрачати його на таку нісенітницю.

Ще раз вибачте. Піду дописувати пост про містечко на вулкані.

Continue reading »]]> Що стосується реалістичною, фізіологічної частини кориди – мені здається, що, якби в кожній державі було щось подібне, у світі було б на порядок менше воєн і насильства. Як не крути, видовище смерті – досить жорстка штука, і на неї йдуть люди з певним психологічним настроєм. Хтось на кориду не піде ніколи. Хтось, сходивши один раз, піде ще і ще. І коштовність кориди – в цій свободі вибору споглядати смерть, кров і жахливий ризик, або не бачити цього ніколи. Квиток можна придбати в будь-який момент, а можна і не купувати. І мені здається, що саме тому, особливо в останні кілька століть, Іспанія не була жорстока з іншими країнами так, як була, скажімо, Німеччина. Тому що рівно так само, як сухий закон провокує нелегальний продаж алкоголю, заборона на смерть, можливо, провокує вбивство сильніше, ніж смерть в певних рамках – скажімо, в рамках кориди.

Continue reading »]]> французький військовий журналіст Жан-Домінік Мерш: “військова операція в Лівії в світлі косовського прецеденту”:

“Повітряна операція в Косово тривала з 24 березня по 10 червня 1999 р., тобто в загальному 78 днів.
Загальна кількість вильотів літаків НАТО склало 37465, або в середньому 480 в день.

Повітряні атаки (обстріли та бомбардування) склали 10 484 літако-вильотів або 134 в день.

Досягнуті результати залишаються досить спірними і різні їх оцінки розходяться в десятки разів.

Французьке участь склало 10,8% від загального числа самолетовилетов, тобто в середньому близько 50 в день. І 12,8% самолетовилетов в бомбардуваннях.

Питання: нині Франція здатна здійснювати по 50 вильотів на день, з них 17 атак щоденно протягом двох місяців над Лівією? І навіть якщо так – то це буде тільки 10% від того, що було задіяно потів Мілошевича.

Що стосується велікобрітанцев, поза сумнівом, вони не зможуть привнести в операцію настільки ж значний внесок як Франція … ”

Continue reading »]]> Останнім часом намітилася тенденція захоплюватися видами різних пампасів, каньйонів та іншої екзотики. Адже набагато важче, але і цінніший не гнатися за зовнішнім блиском чужих країв, а побачити красу в своїх, здавалося б, звичних і сто раз бачених місцях … Та навіть любителям інших місць – на фото 22 чому не пустеля Наміб, наприклад? Але куди цікавіше спіймати фата-моргану, туманний серпанок, заблукала під зімкнутими кронами дерев, як на фото 5. Побачити хмарні гори, що оточують штормовий фронт, як на фото 9, або закричати від захвату під сонячними променями на 21-й фотографії … Втім, краще сто разів побачити, ніж почути, і тому ласкаво просимо під кат і ознайомитися з тим, що наш домашній фотокореспондент назнімав за останній час.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

І вибачте любителям деяку технічну недосконалість кадрів … ми старалися, як могли – один знімати, другий відбирати і обробляти.

Continue reading »]]> Ви тут все жахалися екстравагантним моделям взуття та дизайнерським викаблучіваніям. Цікаво, що ви скажете про звичайнісінькі моделі. ) Незвичайне у них у всіх буде лише те, що вони запозичили свій візерунок у зебри. Отже, яке ж розмаїття нам пропонують дизайнери від взуття в цьому плані?

2. При всій різноманітності взуття сьогодні ми розглянемо лише зебру. До речі, текстура зебри – одна з улюблених в стилі ар-деко. На цьому фото всі моделі їстівні, між іншим:

3. У 2009 році зебра була особливо модна. Її носили і голлівудські зірки:

4. І навіть Мелані, дружина мільярдера Дональда Трампа, не пройшла повз цієї тенденції:

Отже, туфельки “під зебру”:

5-6.

7.

8.

9-10.

11.

12.

13-14.

15-16.

17-18.

19-20.

21-22.

23.

24-25.

26.

27.

28.

29.

30-31.

32-33.

34-35.

Босоніжки:

36.

37-38.

39-40.

41-42.

43-44.

45-46.

47-48.

49-51.

52-53.

54-55. Сандалії:

56. Це називається сандалі-гольфи:

Чобітки, півчобітки і ботильйони:
57.

58.

59.

60.

61-62.

63-64.

65-66.

Чоботи:
67-68.

69.

70-71.

72-74.

75-77.

78.

79-80.

Гумове взуття:

81-82.

83-84.

85-86.

87.

88-89.

90-91.

92-93. Шкарпетки під гумову взуття:

Валянки:

94.

95-97.

Кеди і кросовки:

98.

99-100.

101.

102-103.

104-105.

106-107.

108-109.

110-111.

112.

113.

114-116.

117-118.

119-120.

121-122.

123-124.

125-126.

127.

128. Спортивні кріплення:

Балетки і мокасини:

129.

130.

131-132.

133-134.

135-136.

137-138.

139.

140-141.

Тапочки:

142-143.

144-145.

146-147.

148.

Сабо:

149.

150.

Черевики:

151-152.

153-154.

155-156.

157. До всієї цієї взуття є велика різноманітність аксесуарів:

Є таке маленьке, але симпатичне співтовариство zebra_ru, звідки викладена приблизно половина картинок цього поста, а половина була взята з моїх запасників. Всі, хто цікавиться зебрами не тільки у взутті, можуть туди зазирнути.

Отже, що краще для перегляду (не для носіння) – збірки епатажної взуття дизайнерського креативу або повсякденні моделі?

Continue reading »]]> Розумію, що свята, і не до серйозних роздумів і історичних досліджень. Тому сьогодні пропоную поговорити про сучасні жертви моди, що розробляють нові типи ходи за допомогою таких от “копит” … і не тільки таких.

1. Ті моделі, які з підборами – ще далеко не найгірший варіант:

2-3. За дизайном вони навіть мало чим відрізняються від звичайної дамського взуття на шпильках:

4-5. Варіантів тут може бути багато:

6. Але ось подібні туфельки і для самооборони хороші:

7-8. Котурни в історії також були відомі досить давно. Але ось варіант від Маккуїна з тієї самої “дінозавровой” колекції:

9-10. Більш “вдосконалена” ідея античних котурнів )

11. У поєднанні з “веселенькими” сучасними принтами:

12. Можна замінити платформу, щоб підкреслити свою причетність до техногенної цивілізації:

13. Такі підошви в історії вже були, до речі, кілька століть тому:

14. Але ось і логічно випливає звідси взуття без підборів …

15. дуже багато дизайнерів запропонували свої варіанти подібного взуття:

16. Це взагалі-то шкарпетки. Але й чоботи такого дизайну уявити нескладно:

17. У подібних чоботях “блиснула” на публіці Віккі Бекхем:

18. Є й літні варіанти без каблуків:

19. Але хода в цьому точно повинна змінюватися:

20. У тому, що це все ж копита, сумніватися не доводиться – підкови бачите?

21. Однак без точки опори все ж ніяк, інакше треба сильно обважнювати ніс взуття:

22. І дизайнери починають відхиляти каблук назад:

23. При цьому не повертаючи його назад, а залишаючи в якомусь зародковому стані:

24-25. Два варіанти отримання стійкості:

26. Ще спосіб досягнення стійкості:

27. Крім маленького чорного плаття в гардеробі жінки повинні бути маленькі чорні туфлі:

28. В повітрі може висіти не лише п’ята, але і пальці. І ніхто не посміє сказати, що взуття не за розміром!

29. Сучасні текучі форми дизайну займають своє місце у взуттєвій індустрії:

30. Ще приклад:

31. Але є й консервативні варіанти:

32. А може бути й таке “нове слово” у світі взуття:

33. І логічний “марсіанський фінал” всього цього:

34. Жінка майбутнього? Або вже цього?

35. У далекій-далекій галактиці © … або вже серед нас?

36. Хороший привід епатувати публіку на якій-небудь вечірці:

37. Погодьтеся, вишепоказанное все ж витонченішими, ніж таке:

38. UPD: Знайшла ще такий зразок “копита”:

У майбутньому в рамках рубрики “роздуми про взуття” планується показати техногенну взуття, архітектурну, різноманітність каблуків, незвичайний декор, взуття для самозахисту … Або вам вже набридли всі ці жахи? )